Я знаю —

Я знаю — ми будем іще не раз бродити з тобою, слухати ліс притихлий, старих і мудрих сорок, вирізняти гудки азотнотукового заводу, чути постріли на мовчазному полігоні, і, лячна, наслухатиме нас земля.

Розгублена між роботою і дозвіллям — вечірньою школою, чергами, перукарнею; дощовою погодою і театром, комсомольськими зборами, подругами з гуртожитку, ти прийдеш до мене самотня, настрашена і чужа, розграбована на всі свої сто шістдесят сантиметрів зросту.

І разом з тобою ми заходимося визбирувати роздаровані уста, очі, пам'яті, погляди, губи, плечі, розшукаємо все — до найменшого панігтя, щоб, затиснена в себе як в кулачок, ти ставала цільною й неушкодженою, реставрована для мого охриплого горлового шепоту щастя.

Поки ж тебе немає, ти виповнюєшся на мене самого. Чекання, вибираючи мене, обростає гудками, пострілами, криками, заким не стане тобою, лишивши мені велике нащулене вухо — відчути визубрені твої підбори самотні.

X. 1962

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.