Він дивився на мене. Умовляв. Переконував вибалушеними очима. Такі мама часом галушки варить, Коли дуже вже їстоньки.
Він соромив мене. Присоромлював. Погрожував. А коли досолити часом Галушки, то вони Ніби й солодші.
Він починав лаятись. По-єфрейторськи. Він пробував ставити під козирок. Вище козирка вистрибнути. А я ложкою виловлював останню Галушку з миски.
Він зайшовся кашлем. Почав синіти. Шия стала, як спина вишмагана. Мама б останнього індика зарізала: Їж тільки, сухоребрий. Квітень 1965 року
Основний варіант вірша, що увійшов до збірки «Зимові дерева», датований квітнем 1965 року (очевидно первісні начерки написані в 1964-му). «Розмова» продовжує тему ярмарку людської марноти марнот, піднятої у вірші «Скільки в небі шамотіння снігопаду...», що в структурі збірки передує "Розмові", лише загальне «шамотіння» безтілесих слів попереднього вірша тут трансформується в конкретну розмову з відповідальною особою, яка вимагає, залякує, тисне.
Обрана автором гротескна побудова твору нівелює страх, який дедалі більше відчувала творча інтелігенція другої половини середини 1960-х. У вірші гротеск радше трансформується в абсурд, ніж у страх, і це враження посилене банальною простою і бідністю страви - галушок, зроблених з чого вже вийде.
Можна припустити, що образ «вихователя з вибалушеними очима» збірний, утім конкретні українські ідеологи від культури також не викликають симпатій ліричного героя твору. Ось як літературознавець Віталій Дончик описує тогочасного директора Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР Миколу Шамоту: його «визначальною рисою було… ортодоксальне комуністичне світобачення, що заступало все інше, ревно пильнувало, аби індивідуально-«стихійні» поривання не вихлюпувались за береги і «основним змістом діяльності Інституту», «надзавданням», якому підпорядковувалися б усі інші — було вивчення питань «теорії і практики соціалістичного реалізму» на «багатому досвіді багатонаціональної літератури», актуальних проблем «марксистсько-ленінської естетики», викриття, звичайно ж, «буржуазної та буржуазно-націоналістичної ідеології» і т. ін. Методологічним орієнтиром виступали знову ж таки «історичні рішення» чергового з’їзду КПРС, за втіленням їх у життя, за виконанням планових завдань здійснювався суворий контроль».
Михайлина Коцюбинська також згадує «мертвотний подих шефа» й те, що після призначення Шамоти директором, атмосфера в Інституті стала вкрай напруженою. Враховуючи, що керівником кандидатської дисертації “Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі сучасної прози)” Василя Стуса в Інституті літератури був саме Микола Шамота, цілком ймовірно, що такого типу розмови між керівником і аспірантом були неуникненні. Твір має формотворче значення для другого розділу «Зимових дерев» і, судячи з машинопису з авторськими правками (од. зб. 746), був поміщений автором у всіх попередніх п’яти (чи більше?) варіантах збірки. Принаймні про це свідчать п’ять різних пагінацій, що збереглися на аркуші з віршем "Розмова": «22», «- 57 -», «67», «78» і «стор. 79». Так само маємо дві дати написання – «1964» (перекреслена) і квітень 1965 року.