Тонкостанна тополе! Ти мечем видаєшся лиш здалека. Ти не меч. Ти лиш сум. Ти у горлі гамований крик. Над тобою гудуть, мов провісниці, грози віддавна, ти ж гойдаєшся тужно і тужиш навколо моріг. О журлива тополе! Скільки літ ти тужила й квилила! Ти, мов чайка, кигичеш при битій дорозі сама.
Ти високе прощання. Ти віками доземно хилилась, як синів проводжала і ждала, од горя німа.
А сини у світи йдуть і йдуть. І назад не вертають. Все життя тобі їх виглядать в самотині своїй. Коли прийдуть — зустрінь. А не прийдуть — то де вже подінешся? Та повік назирай з шкарубкою сльозою між вій.
V.1964
Вірш написано в травні 1964 року, як художнє осмислення критичної ситуації, що склалася в українській культурі. Проте загальній структурі збірки "Зимові дерева" його розміщено після «Молодого Гете», написаного в березні 1965 року. Таке розташування лиге посилює вітальну перспективу цивілізаційного розвитку великих культур і «випадіння» з історичного часу «малих» або тих, які, опинившись на узбіччі цивілізаційного поступу, вимушено змушені герметизуватись, закриватись од світу, аби зберегтися бодай в традиційній (у XX столітті – народницькій) формі побутування. І, водночас, цей вірш – засвідчення вибору на користь своєї, традиційної культури, адже «між правдою і матір’ю я вибираю матір» (відоме з античності висловлювання, яке інколи приписують Дені Дідро). У ранніх варіантах вірша усвідомлення трагічного факту "випадіння" з історичного поступу й відсутність історичної перспективи ще більш очевидне: «О вкраїнська тополя!..» (од. зб. 924, 742): «Ти як чайка кигичеш…», «ти сльозою, сиріткою стала», «Ти по крові вкраїнській зростала // по козачих кістках, // яничарів бездомних кістках». У цьому й полягає Стусів стоїцизм: готовність стати на захист загроженого, усвідомлюючи неминучість поразки. У цьому неоголошеному тематичному диптиху з двох віршів «Тонкостанна тополя…» прочитується ще й як підстава, що додатково аргументує естетичний та етичний вибір Василя Стуса: формування нової поетичної мови і чоловічого поетичного тексту на грунті традиції, замуленої етнографічностю, пісенністю й сентиментальністю романтизму, який у XX столітті є не доктриною, а просто одним із художніх прийомів.
Поет Василь Стус добре усвідомлював, що "випадіння" з історії - це завжди втрати, трагічні втрати: за офіційними даними Держприкордонслужби України за три роки повномасштабної війни не повернулося після виїзду за кордон близько 3 мільйонів громадян. Це майже стільки ж, як за 11 років (2011-2021), що передували повномасштабному вторгненню – 3,3 мільйони. https://forbes.ua/news/mayzhe-450-000-ukraintsiv-viikhali-i-ne-povernulisya-dodomu-v-2024-rotsi-za-tri-roki-viyni-blizko-3-mln-15012025-26301