Як тихо на землі! Як тихо! І як нестерпно — без небес! Пантрує нас за лихом лихо, щоб і не вмер і не воскрес. Ця Богом послана Голгота веде у паділ, не до гір. І тінь блукає потаймир, щовбами сновигає потай. Пощо, недоле осоружна, оця прострація покор? Ця дума, як стріла, натужна, оцих волань охриплий хор? Та мури, мов із мертвих всталі, похмуро мовили: чекай, ще обрадіє із печалі твій обоюдожалий край.
Один із програмних віршів корпусу "Палімпсести", що включений поетом до всіх завершених автографів книги. Вперше переписаний в листі до батьків і дружини від 8.05.1974 р.