Яке блаженство — радісно себе пуститися, неначе човен берега. Не нарікай і не шкодуй, сердего: тобі все ближче небо голубе. Як легко, збувшися старих вериг, почутись вільному, з собою в парі! В нічнім вікні горять волосожари снігів і криків, усмішок і криг, що, слава богу, видяться крізь відстань. Блаженна смерте! Рано ще! Не надь. Та довжиться твоя висока падь і душу виголублює пречисту.
