Якими нападами рвусь до вас, своєї спроневіри гострим краєм. Валує з мене самота, як сказ, і лють, немов пропасниця, стрясає напругле тіло. Розтопився час, його змертвіла хвиля нас гойдає. Чи вільного життя ми ще назнаєм? Ачи повернемо — бодай по нас, бодай душею голою? Бодай пречистими і білими кістками? Чи ж нами втішиться наш рідний край? Заграє радісна зоря над нами, рабованими янголами мук? Чи вже вгорі на нас чигає крук?
30.1.1972 р. КПЗ Київського КДБ. Київ. Вулиця Володимирська.