Пам'яті Алли Горської
Ярій, душе. Ярій, а не ридай. У білій стужі сонце України. А ти шукай — червону тінь калини на чорних водах — тінь її шукай, де горстка нас. Малесенька щопта лише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання, бо калинова кров — така ж крута, вона така ж терпка, як в наших жилах. У сивій завірюсі голосінь ці грона болю, що падуть в глибінь, безсмертною бідою окошились.
Наприкінці листопада 1970 р. за нез’ясованих і загадкових обставин не стало Алли Горської. Пізнім вечором 28 листопада страшного 1970-го р. її понівечене тіло знайшла в погребі тестевого дому в Фастові Надія Світлична, яка вирушила туди, немов передчуваючи щось лихе. Ще до її приїзду не стало й тестя Горської, якого хтось штовхнув під електричку. Друга смерть „допомогла” слідчим “закрити” справу, непристойно натякаючи на те, що, мовляв, це міг вчинити і тесть.
Побоюючись, щоб похорон Алли Горської не перетворився на мітинг протесту, кагебісти провели з більшістю друзів покійної попереджувальні розмови: не хочете втратити роботу й не набути проблем — не ходіть на цвинтар.
Зі Стусом не говорили. До того часу роль цього емоційного юнака в культурницькому русі шістдесятників, який уявлявся владі кимось керованим, залишалася для них цілковитою загадкою. Виступає чи не найгостріше, але говорить лише від свого імені, не ховаючись за авторитетами чи підтримкою друзів. Напевно, або Донкіхот, або — божевільний...
Зчорнілий, немов суцільно натягнутий нерв, Василь прийшов на цвинтар. Він уже знав і про профілактичні “розмови”, і про “незбагненні” смерті, і про “огидні” натяки...
До могили Василь ніс портрет Алли Горської. Так гірко, так несправедливо, так нестерпно було відчувати втрату близької людини.
Він майже не слухав промовців, а коли з’явилася можливість сказати слово й собі, почав:
Сьогодні — ти. А завтра — я, і пустить нас Господь до пекла, де нам на вічний біль — утекла, в смерть перелякана земля. І тільки горстка нас. Щопта для молитов і сподівання, усім нам смерть судилась рання, бо пізня суджена мета.
У мовчанці, що запанувала над могилою, Василь захлинаючись говорив про те, що це — вбивство, свідоме вбивство, коли з наших лав підло вибивають кращих...
