65 років тому в Україну прийшов Поет.
Напевне, найяскравіша зірка поетичного небосклону 1980-2000-х.
По-своєму неприкаяний, абсолюно неоміщанений, і геть зболений дотичністю до найбільш наелектризованих проблем. доби:
А те, що живий, - серед ночі засвідчує страх. Розбитий, мов пам'ятник, бачиш у снах однооких: останнє кохання тремтить на підземних вітрах і вірші останні стоять - як форелі в потоках. І знов, осідлавши комету (чи, пак, помело), зникає епоха (чи, мовлено, тисячоліття). Навіщо нам третя? Вже дві пишногрудих було, а прийде - якась вертихвістка, німфетка, Лоліта!.. Вона не зазнає болотяних навіть Лукроз: обшарпаним страхом остання Лукроза накрилась. Неначе склоріз, обтинає нам пам'ять склероз. Тому - на Голготу юрбою: мов півчі на крилос. І що залишилось? Доцмулити вистиглий чай, поставити вірш - як свічу незабутому предку, махнути рукою кометі ( й на неї): прощай! - і хоч позирнути... хоч оком одним... на німфетку...
У 1990-х і на початку 2000-х поетична конкуренція Римарук - Герасим'юк ніби локомотив стимулювала розвиток української поезії в межичассі, коли українська книга майже перестала видаватись. А коли замовчав Ігор, струнка, спрямована в небо структура поетичної ієрархії почала розмиватись в багатоголосому хорі, позбавленому еталону.
Наприкінці на межі 1990-х і 2000-х саме Римарук був першим критиком і редактором стартових розділів біографії "Василь Стус: життя як творчість", за що я йому дуже вдячний.
Ігор Римарук взагалі був блискучим редактором, чия дотичність до навіть посереднього тексту додавала тому насиченої емоційності і звучання. Він був останнім справжнім редактором журналу "Сучасність", де в кризовий період українського видавничого бізнесу постійно друкувалися тексти, що потім стали знаковими в літературному просторі України.
Але передусім Ігор - поет. Великий і елітарний, сучасний і емоційний, осяяний передчуттями і обтяжений звичками, яких не вибачають звичайним людям...
Проте автор "Бермудського трикутника" у всьому був незвичайним.
Хитаються лова, немов човни. О Господи, вчини останню ласку: Ворота відчини. Й мене вчини - Вчини, як тісто на святочну паску.
Я чую дзвони. Час і подзвін Твій. Ти вже воскрес. Я через день воскресну. А потім, ніби крашанку, розбий Моє життя об писанку небесну.
Поетична фраза: