Із циклу "Забуттям"

I

На роботі дружина. У яслах — син. Тиша. Розкошуй. Поки години пік — сиди. Втішайся.

Постав розкладачку під соснами, ляж горілиць і задивляйся в небо.

Як ти довго випростуєшся з землі, білий світе! Десятлітнє терпіння — вмирання. Сон — визволення. Визволення — для сну.

Порожнеча щастя.

Дякую, Господи!

II

О, тим і дорога мені — перегортаю сторінки книжок іду в крамницю, слухаю Бортнянського про тебе дума.

Все.

Ось річище: Заглиблюйся. Помалу випростуй плечі. Межи берегами — задосить світу.

Але перспектива — уже затвердла.

Сонце йде за ліс.

Віддати іншому свою любов — то справжній егоїзм. То вже наполовину бути мертвим.

Егоїстична — смерть.

Перегортаю сторінки книжок...

О, тим і дорога!

X. 1969

III

Вчися чекати, друже, вчися чекати.

Ластівки на електричних дротах, почорнілі од сині неба, ще наслухають стумні струми землі.

Ще підсліпі вікна за тисячі проминулих літ не витворили своєї духовності. Ще людська душа дрижить, як море, в незручній западині екзистенції. Ще потерпає вівериця битий горіх брати з твоєї руки. Зарана, друже, власним піддатись пристрастям. Тільки так: вияви — самострати. Кам'яній. Кам'яній. Кам'яній. Тільки твердь знає самозбереження.

III. 1969

Natalia