Ти тьмяна келія моя, де нудно пахло начуванням старою прілістю, коханням, де жебоніла течія моїх старих передчувань, що божі образи прибрали в сумні шикуючись хорали довкола рідних калабань
Там голе дерево росло у мене за вікном. Тужила по ньому осінь. Хуга била та підбивалося зело Під ним, крислатим і здревілим гіллям, що зводилось увись так само пахло сіном прілим. Так світ пропах. Так пахло скрізь
Перша публікація вірша, який можна орієнтовно датувати 1977 р. Інших джерел тексту не виявлено. Очевидно цей вірш випав з активної пам'яті поета, а постійна конфіскація рукописів, акти про знищення і саме нищення автографів навіть під час заслання не дозволили поету на пізніших етапах роботи над "Палімпсестами" повернутися до цього тексту і цього рукопису.