Протон. Протуберанці. Торба. І шлях. І костур, і рука Старого діда-жебрака. Мов круча, спина круто горбиться. А ув очах нуртує зненависть. Вони не молять, а кленуть. І в погляд запада, мов в невід, передосіння каламуть. Передосіннє шерхле листя і ластівки, і голуби тріпочуть у твоїй ганьбі, нанизані, немов на вістря, На зір старечий. Анікого — Ані очей, ні рук, ні слів! Кому до нього? Людські погляди В сонця задивлені до сліз. До самозабуття. До тьмяності. Протон і космос — на устах. О, благородство сьогочасності! О, людська чесність, в серце вставлена! Любов людська — мов залицяння! Мов зобов'язані любить. Мов зобов'язані добі
Народженням і існуванням! О, совісті людської садна! О лицемірство душ людських! Серця, підлотою окрадені, Каліки ниці, жебраки! Нема в вас подання? Ходіть — я буду кидати — прокльони! Ловіть — обриджені, уклонені, мою жебрацьку лють ловіть! 1963
Вірш написаний між Донецьком і Києвом - в період вступу до аспірантури Інституту літератури АН УРСР ім. Т.Г.Шевченка.
Текст певною мірою полемізує з драмою-феєрією Івана Драча "Ніж у сонці" (1961, пізніше подібне "непомічання" проблем народу в реальному часі буде й у збірці "Протуберанці на сонці", 1965). Натомість драма-феєрія і згадана збірка Івана Драча цілком суголосні загальносоюзній значною мірою штучній дискусії "фізики - лірики", покликаній відвернути увагу від реальних суспільних проблем та викликів.