Коли важко - думаймо про майбутнє. І тоді - чіткіше вловити орієнтири в сучасності. Це майбутнє прагне чистих для себе душ. І тоді свідомість: усе так, як є. І не чуєш гріха. І певен своїх учинств.

Але цього мало. Хочеться брати руками своє майбутнє і переносити вже тепер.

Почезли вікові тороси. Все стало чисте, як сльоза. Дзьобають білі кури просо, за шию вв'язана коза. Сам дід подвір'ям порядкує, свиней годує.

Старий садок, трухлява хата, напівповалений паркан і дід глухий - сам собі пан - заліз на дах - міняє лату. Високе небо угорі, а на вербі - нудний лелека заклацав дзьобом, літня спека гуркоче з висоти, як грім. В подвір'ї вв'язана за ногу чорніє курка в білім дні. Собака визирнув з-за рогу - він має очі, геть сумні. Дзьобає чорна курка просо, куняє витужілий пес і стихне...

Українська хата. Валерій Аблець, Кривий Ріг, Україна.
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.