Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть іззовні і зсередини. Струмить високий день. Як спирту штоф, стоїть осклілий обрій. Інші в душах тихнуть і віддаються щедро, як жінки, твоїй душі, що в сяєві оскліла Та довжиться твоє високе тіло мов ажуровий міст, через віки.
Вірш включений до "магаданської" та "київської" версії "Палімпсестів".