Німецького філософа Мартіна Гайдеггера (Heidegger Martin; 1889 - 1976) – вважають одним із засновників німецького екзистенціалізму. В центрі його наукового зацікавлення - буття людини у світі. Проте особливістю Гайдеггерівського підходу було намагання осягнути ті аспекти цього буття, які найтіснішим чином зв'язані з безпосереднім життям індивіда.
Василь Стус, як і Мартін Гайдеггер, загалом поділяв важливу думку філософа щодо того, що люди не цілком усвідомлюють сенс людського життя. Як і Гайдеггер, Василь Стус пише про те, що рутинна повсякденність ніби здрібнює людину, "розмиває" її сутність щоденною рутиною побутових проблем, а справжня якість людини виявляється лише в екзистенційних ситуаціях вибору, "межі", де індивід виявляє (якщо зберіг таку індивідуальну здатність) повною мірою.
"Смисл життя, — пише Василь Стус до сина у листі від 1 лютого 1985 р., - мати
якомога більшу мету, цю мету зробити своєю, зробити собою, тобто помінятися з нею місцями, інакше — з головою зануритися в ній — геть до останку, до повної втрати самого себе... Хай ця мета, як океан, розбудить у Тобі океанічні сили. І не для того, щоб ти став великим, а для того, щоб Ти став океаном, щоб загубив себе у великому. А велике — це єдина комора схову, куди варто здавати свої речі. Шкода людей, які не мають свого океану".
"велике — це єдина комора схову, куди варто здавати свої речі..." (Василь Стус)
Ця думка близька Гайдеггеру, але далі починаються розходження, що передусім пов'язано з тиском і якістю культури. Для німецького письменника немає потреби докладати додаткові зусилля, аби вириватися з-під "колоніального" тиску. Натомість Василь Стус мусить враховувати цей тиск, бо для нього національне є невід'ємною частиною загальнолюдського.
Так чи інакше, наявність цієї книги Гайдеггера в Стусовій бібліотеці свідчить про те, що світ "Палімпсестів" витворювався в філософському екзистенційному полі в тому числі.
Більше про книги, документи, записники, фотографії Василя Стуса в рубриці "Архів", яку ми плануємо запустити до кінця 2023 р.
На титульній сторінці видання маємо свідчення про те, що книгу було вислано Василеві Стусові на заслання 6 квітня 1978 р. членом Amnesty International Христиною Бремер, з якою Василь Стус вів активне листування впродовж 1977-1980 р.