Мені здається, що живу не я, а інший хтось живе за мене в світі в моїй подобі. Ні очей, ні вух,
ні рук, ні ніг, ні рота. Очужілий в своєму тілі. І, кавалок болю, і, самозамкнений, у тьмущій тьмі завис. Ти, народившись, виголів лишень, а не приріс до тіла. Не дійшов своєї плоті. Тільки перехожий межисвітів, ворушишся на споді чужого існування. Сто ночей попереду і сто ночей позаду, а межи ними — лялечка німа: розпечена, аж біла з самоболю, як цятка пекла, лаконічний крик усесвіту, маленький шротик сонця, зчужілий і заблуканий у тілі. Ти ждеш іще народження для себе, а смерть ввійшла у тебе вже давно.