Мете надворі снігова пороша вишневе гілля торгає шибки заткала вікна поніч волохата десь голосно потріскує мороз. А ми, накинувши на двері клямку сухі поліна підкладаєм в грубу і сторожко радіємо; допоки на дверях клямка, в серці — певнота поклавши гострі лікті на коліна напростуєш свої сумні долоні як пам'ять про небачених дітей На плитці тонко чайник деренчить: Останньою цигаркою втішаючись, і дмухаючи на вогонь відкритий,
На плитці тонко чайник деренчить: Останньою цигаркою втішаючись, і дмухаючи на вогонь відкритий, я думаю про те, що досить добре отак сидіти з любою дружиною її плеча торкаючись плечем і думати: допоки хуга зла і поки свище снігова пороша, схиляючи на сон, ми пересидимо
перечекаємо годину-дві і запливе маленька наша хижа в високозоряну голчасту ніч. Парує шклянка чаю на стільці цитринове кружальце звеселяє тарілочку блакитну. Тиша тиш Геть поснувала всі кутки і виходи а ми, вивищені господньою долонею, неначе відірвалися від падолу підносимося у надвишшя теміні, котра нас не оступить, не обранить і не обгасить жовтої свічі.
Варіант вірша Василем Стусом відновлено з пам'яті в 1976-1977 рр., коли він працював над концептом збірки віршів, яка пізніше отримала назву "Палімпсести".