Між клятих паливод, іуд і христів прожив я сімнадцять без малого днів. О світе підніжків, убивць і катюг, злодіїв, напасників і волоцюг! Оцей батьковбивця, а той мордував нещасну дружину — за те що кохав Цей далі за смерть од перестраху втік, а тому біда одібрала язик. Той тужить і плаче, а той бубонить і кожен з них господа бога гнівить За що мене, отче, караєш життям, пошли мені смерть і тобі я воздам за вічне впокоєння — Спокій століть засів, ніби дразка, у серці й щемить. Наблизь мене, боже, і в смерть угорни пірну я у тебе, ти - в мене пірни бо вирвався стогін, кудлатий, як дим, не хочу пробути ні добрим, ні злим Жорстока розплата — минуле життя і кров постигає, звіряче виття
уже закушпелило погляд німий од цих несусвітніх страшних веремій не хочу й на очі — ні ночі ні дня, простую наосліп — іду - навмання. Та кожного кривда мене обпіка і падає в серце солоно-гірка сльоза спроневіри: Людино, єси твоєї біди це страшні голоси бажання добра із передсвіту тьми, не злодій конає — конаємо ми. У грудях ропавий бубнявіє щем за цих баляндрасників, дурнів, нікчем. І гостре бажання зринає, як рик ще вистане мужності вибути вік ще виживу, вистою, викричу я допоки поглине мене течія. Хай світ збожеволів, та розум ясний ізісподу входить у витлілі сни. Ще треба терпіти і марне — клясти. Лиш ти мене, господи боже, прости.
Автограф недатований. Згодом вірш був переписаний автором до автографа збірки "Час творчості / Dichtenszeit", де датований 25 травня 1972 р.
"Ще треба терпіти і марне — клясти..."
Травень 1972 р. значною мірою став визначальним для Василя Стуса під час слідчих дій щодо першої кримінальної справи на поета. Незалежна й зверхня поведінка в'язня спонукалка слідчих направити Василя Стуса на психіатричну експертизу. А це вже по-справжньому було страшно. В'язні добре знали, що каральна психіатрична система в СРСР могла за лічені місяці не лише зломати людину, а й трансформувати та знищити її психіку.
Досить відзначити, що з тих людей, хто пройшов ці тортурим зхважився написати про своє перебування в психлікарнях лише Леонід Плющ. Відтак, аби зберегти ясність розуму Василю Стусові довелося пом'якшити свою позицію під час слідства, і бодай формально давати пояснення по ходу фабрикування справи.
Цей вірш - враження від перебування у стінах психіатричної лікарні-в'язниці ім. Павлова під час проведення над Василем Стусом психіатричної експертизи,