Коли б ти знала, як ми є удвох! Як пропливаєм нерозлийводою за віком, за нещастям, за собою, і ледь зчиняється переполох, коли твоя рука черкає хвилю, коли торкає дна моя рука, і враз розлога пам’ять нешвидка до уст підносить пересохле зілля із тих лугів, де ми колись цвіли і перемиті квіти вибирали. Коли б ти знала, як ми не могли прощатися, бо все життя єднались і близились, і разом увійшли
у спільне річище, де скільки плину — все видно нашу рідну Україну з журливими кущами бугили. 15 лютого 1972 року
Щойно закінчився перший місяць перебування Василя Стуса в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ. Потроху почали зникати ілюзії, але біль від несправедливості влади та світу, від втрати коханої і болю за розпач батьків не минав. Це час максимального болю, з якого поет складав свій "Час творчості". Максимального емоційного оголення, якого вже не буде в "Палімпсестах".
До третіх роковин з дня смерті Валентини Попелюх.