На чужім запиленім порозі відітхнувши з втоми і журби Я присів затамувавши сльози привітальним помахом руки Свита біла опустилась долі вишиванка в білий квіт кричить на вогонь дивитися в неволі, на вогонь, бо серце відгорить Бо інакше серце не відгасне мій сірчане озирнись на мент все дочасне все як світ дочасне тільки ти чекав віки мене
Найімовірніше вірш написаний відразу після прибуття на місце заслання в селище імені Матросова Магаданської області в березні-квітні 1977 р.