На Лисій горі догоряє багаття нічне ...

На Лисій горі догоряє багаття нічне і листя осіннє на Лисій горі догоряє, а я вже забув, де та Лиса гора, і не знаю, чи Лиса гора впізнала б мене. Середина жовтня, пора надвечір'їв твоїх, твоїх недовір і невір і осіннього вітру. І вже половина життя забувається. Гріх уже забувається. Горе і радість нехитра. Середина жовтня — твоїх тонкогорлих розлук, і я вже не знаю, не знаю, не знаю, не знаю чи я вже помер, чи живу чи живцем помираю, бо вже відбриніло, відквітло, відгасло, відграло навкруг. Та досі ще пахнуть тужливі долоні твої, і губи гіркі аж солоні і досі ще пахнуть, і Лиса гора проліта — схарапудженим птахом, і глухо, в набухлих аортах, надсадно гудуть голуби.