Наслання — от і вже! Піт заливає очі, нас дума вічно врочить, але не береже! І скоро стрілить в ціль ця стислість навіжена — і знищить (і про мене!) задавненілий біль. Як часу остюки устрягти в серце спрагли, коли прозріння нагле торкається щоки. Облудливих порад ти був зазнав чимало,
а як до діла стало — упав — за рядом ряд. Пізнаєш ти ачей Господніх воль наслання в поконі квітування і виквіті смертей? А перемігся — ти? А серцем — перемігся? О дух мій, не гнітися од смерку й самоти. Із випатраних гнізд зриваються орлята, у безвість вирушати, де басамань борізд. Нема куди піти, нема куди подітись, гнітитися, гнітитись, а долі не втекти! По жилах час тече, а просвітку не видко, життя сувору нитку проклята Парка тче.
Збірка "Палімпсести".