Коли ти вірить у добро навик, То віруй в Землю. Віруй в смерть і крики Тривожні породіль. Нема одвіку Легкої віри і легких утіх. Замало й слів, де треба людських рук. Будинки зводить, чи мости ладнати, Чи древній переліг переорати... Учися брати віру. Як беруть Снопи на плечі. Як беруть лопати Садівники, щоб землю перерить І здобрити. Так, як беруть солдати Гвинтівки в руки — край свій боронить. Бери у праці втому і печаль, Глибій у радості, глибій в стражданні, Звіряйсь на них, немов на пробнім камені, Загартувавши серце, ніби сталь. В роботі научайся, як народ. До скону свято вірити в добро. 1963
Вірш включено до невиданої збірки "Круговерть". Написано в Донецьку, з великою ймовірністю ще до переїзду до Києва у зв'язку зі вступом в аспірантуру Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР.