Осліпле листя відчувало яр...

Осліпле листя відчувало яр і палене збігало до потоку, брело стежками, навпрошки і потоком донизу, в воду – загасить пожар. У лісі рівний голубий вогонь гудів і струнчив жертвенні дерева. Зібравши літніх райдуг оберемок, просторив вітер білу хоругов. Осамотілі липи в вітрі хрипли, сухе проміння пахло сірником, і плакала за втраченим вінком юначка, заробивши на горіхи. І верби в шумі втоплені. Аж ось паде як мед настояно-загуслий останній лист. Зажолобіє з гусінню – і жди-пожди прийдешніх медоносів. Так по стерні збирають пізній даток, так вибілене полотно – в сувій, так юна породілля стане матір’ю в своєму щасті і в ганьбі своїй. Схилились осокори до води, на шум єдиний в лісі. Яр вирує, а осінь день, як повечір’я, чує. Кружляє лист в передчутті біди.

ХІ. 1962

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.