Сто років, як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії, і глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій, і сподівань, і вір, і крові синів, що за любов тавровані, сто серць, як сто палахкотінь.
Та виростають з личаків, із шаровар, з курної хати раби зростають до синів своєї України-матері.
Ти вже не згинеш, ти двожилава, земля, рабована віками, і не скарать тебе душителям сибірами і соловками
Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер не матимеш од нього спокою, йому ж рости й рости, допоки не упадуть тюремні двері.
І радісним буремним громом спадають з неба блискавиці, Тарасові провісні птиці — слова шугають над Дніпром. 1963.VI.
Вірш емоційно фіксує стан національної культури після 100-літнього бездержавного існування, внаслідок знищення автономії Гетьманщини Катериною II. Твір має дві дати написання, які, ймовірно, свідчать про закінчення початкового і остаточного етапів роботи над віршем: червень 1963 і 1964. У другому розділі збірки саме цим віршем розпочинаються «позви» поета з історією, які треба почати з вишукування символічних дат та імен. Власне, вже назву одного з найбільш ранніх варіантів вірша «В розкриллі» можна трактувати як усвідомленне відчуття Василем Стусом національної енергії під крилом своєї творчості чи, інакше кажучи, творче виростання з ґрунту національної традиції. Утім, очевидно назва вірша здалася авторові надміру позитивно забарленою, а тому він спершу змінює її на «1875 рік», а пізніше й зовсім знімає. Можливо він робить це тому, що для ширшого загалу дата мало про що говорить, а перенесення емоційного забарвлення на зникнення Січі відразу занурює читача в трагічний історичний національний контекст.
Точкою відліку стає червень 1775 року, коли за наказом імператриці Катерини II було демонтовано суспільно-політичну та культурну автономію Запорозької Січі. Її старшина не чинила особливого спротиву, адже отримала особисті станові привілеї в Російській імперії (дослідження психології «більшої чи меншої національної зради» відтоді буде постійно присутня в Стусовій творчості). Вірш фіксує біль і гіркоту втрат людей та народу за 100 років, що минули від тієї події. Варто додати, що в цілому 1875 рік не був трагічним. Це період росту активності українофільської діяльності нової національної еліти і останній рік легальної активної діяльності Київської Старої громади та пов’язаних із нею науково-культурних осередків, які після підписання Валуєвського указу (1876 рік) були змушені істотно обмежити свою активність.