Отак і жив: любив — як пив од джерела, купався в щасті, та грім громохкий прогримів — і навалилися напасті. І світ заліззям облягло, вселенська ніч ташує шатра, циганський піт укрив чоло, циганський дим годує ватра. Довкола сопки і хрести, людські кістки біліють щедро, од божевілля й самоти малесенький рятує бедрик. І що ти скажеш, Колимо, що мовиш ти, іване-чаю? Квадратним строєм ідемо, цвинтарне сяйво нас вінчає. Як вигорбатів суходіл, довкола — скрем’янілі зойки, постигли обрії безокі, ми в падолі живих могил.
dvstus@gmail.com