Оце твоє народження нове – в онові тіла і в онові духу. І запізнавши погляду і слуху нового, я відчув, що хтось живе в моєму тілі. Нишком вижидає мене із мене. Вабить повсякчас, щоб погляд мій засвічений обгас, неначе свічка. Врочить і навчає, що хай би грець, що й місця не знайду од погляду зухвалого, що сниться і видиться, коли мою біду дотіпує громохка громовиця. Це він для тебе обживав ці мури, іще тебе не знаючи? Це він шукає шпари у твоїй натурі, аби солодкий близити загин? Геть одійди, почваро, і не смій ні кроку ближче. Згинь, гидка почваро! Але ж – нестерпна – безневинна кара, хоч ти сказись, хоч ти збожеволій.
18.01.1972