Василь Стус був новатором в багатьох сферах української поезії.
Його поетична мова - майже позбавлена новотворів, але активно залучає до тіла віршів архіїзми, діалектизми, цитати інших людей, які так вплітаються в тіло вірша, що починають по-новому звучати в живій тканині української мови.
Саме діалектизми та слова, які майже випали з ужитку в другій половині XX ст. стають основою високого штилю Стусової поезії.
Те ж і зі звукописом. Багато віршів Василя Стуса настільки сконденсовані на рівні смислу, з них настільки витиснуті всі зайві слова і несуттєві емоційні деталі, що для багатьох шанувальників їх зміст здається цілковито закритим. Так, це поетична мова 20-21 ст. І, так, - про що пише автор збагнути дано небагатьом...
Проте багато таких віршів не просто читають, їх люблять. Наприклад програмний вірш Василя Стуса "Гойдається вечора зламана віть..." спершу стає емоційно зрозумілим на рівні звукових асоціацій, і лишге згодом починає проступати його зміст.
"...переписую свої старі вірші. Хочу мати їх підправлений і дороблений чистопис... дещо доробляю, дещо змінюю, дещо відкидаю. Цікаво аналізувати їх купно — в них зовсім немає мого теперішнього побуту. Так, ніби я десь посередині — між небом і землею. Відчуваю, що непомітно консервуються форми сприймання й поетичного потоку. І з цим мушу миритися. Бо вірші в цих умовах — це знаки своєї певності..." Василь Стус, 1975 р.
Проте справді унікальною особливістю Стусового конструювання поетичного тексту є компонування ним поетичної збірки "Палімпсести". Там нема побуту, нема солодкавих емоцій чи декларативних гасел, чиста дія на рівні порухів душі, вчинків, візій.
Який Ти - Поет - як людина? Чи вистачає внутрішнього світу та "самострумінь" для "квітування", тобто повноцінного життя, навіть в умовах ув'язнення та брутальної несправедливості.
Відтак все несуттєве лушпиння відкидається, а справжніми - тобто тими, щоб стати предметами поетичного ословлення, - стають лише6 ті переживання, осмислення, дії та миттєвості життя, які мають безумовний вплив на людину, яка зважилась кинути виклик Долі.
"або світ прийме таким мене, як я є, як мене народила мати — або вб’є, знищить мене. Але я — не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки своєї зроблю свій портрет, тобто, портрет цілого світу: хай знає цей світ, що душив, гнув мене, що я вижив, зберігся, доніс до людей усе, що хотів..." Василь Стус, 1978
Саме тому власне компонування тексту "Палімпсестів" виявилося настільки тривалим, а відбір і відсіювання віршів та їхніх варіантів здіснювалося майже з філігранною емоційною точністю.
Вірші так припасовувалися одне до одного, що, водночас, були і щоденником буття людини, яка дає собі раду в нелюдських умовах, і, зберігали певну самостійність, тобто потенційну можливість сприйматися на рівні поокремих текстів: люди ж так звикли ((
Можливо саме тому, "магаданська" версія "Палімпсестів" так різниться від "Київської", великої версії на рівні тексту, але і там, і там спостерігаємо подібне виростання духу людини всупереч біжучим обставинам.
"Палімпсести" подарувала мені травма. Це майже те, що я бачив у задумі..." Василь Стус, 1977
Відтак, вже з 1977 р. ознакою творчої манери поета стають сталі зрощення віршів, в середині яких зберігається жорстка послідовність і ніби перетікання тексту-події-візії в щось наступне безпосередньо пов'язане з попереднім досвідом численними нитками парок, захованими Стусом за позірною знеплоченістю тексту.
Лише луни та їх відлуння, лише досвід та порухи душі, лише те, що виокремлює людину з натовпу і творить життя, поневажаючи імітації дешевих повторів, перейдених шляхів і пафосних гасел.