"Пощо ждання? Та ж сама порожнеча..."

Пощо ждання? Та ж сама порожнеча, що і була, і буде — заки й світ (один — заповідався, як предтеча, але нестерпний ошукав зеніт) І серце, неоговтане до смерти, чекатиме чогось спередодня А ну, зізнайся, чи спостиг тепер ти той шлях — повз себе, в безвість, навмання. Чия — не знаю — довга тінь журлива притьмом, настирна, в слід ступає мій. Об пруття ґрат весняна б’ється злива мій чорний сон турбує гробовий.

Поза збірками. Вперше переписано у листі до дружини та сина від 8.05.1974 р.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.