Посоловів од співу сад, од солов’їв, і од надсад І от самотньої свічі, і од жалких зірок вночі. У небі місяць горовий скидається як пульс живий. Як вщухле світло, сяють вишні опонічні. Допіру лив високий дощ. І многогрішні мої бажання остудив. Я двері прочинив з веранди, де кострубатий вертоград, собі не в силі дати лад, пильнує перший сон троянди. Свіча затріпотіла — й світло, мов голуба, пустила в лет і зір замерехтіли титла, зверескнув мерехтом букет, обпившись ніччю. З того раю радів я, згублений в світах, коли по звомплених зірках сам — і смеркаю і світаю.
"Магаданська" і "київська" версія "Палімпсестів". Вперше переписаний у листі до дружини від 8.12.1974 р. з Мордовії. Написаний під час завершення перекладів першої частини "Сонетів до Орфея" Р.-М.Рільке.