Самого спогаду на дні, як зірка у криниці, вона з’являється мені і світить і святиться. Я і не відав і не снив: бозна-коли зустрілись, а через стільки літ і днів любов’ю окошилось. Ледь-ледь бровою повела, журливо позирнула і з цятки давнього тепла страшний вогонь роздула. Як куте сяєво сто- річ, як зірка у криниці, неначе свічка в темну ніч — горить і промениться.
Збірка "Палімпсести". 3 частина. Написано, ймовірно, 1977 р. після приїзду Валентини Попелюх у відпустку до місця заслання поета вліті того ж року.