Ще трохи краще край Господніх брам людська душа себе відчути може. Я спекався тебе, моя тривоже. Немає світу. Я існую сам. Довкола мене — вся земна товща. Я магма магми. Голос болю болю. Що ж ти надбав, свою шукавши долю, о волоконце з вічного корча. Що ти надбав? Увесь у ґрунт угруз, занурений у твердь сторч головою. А вже забув, що небо над тобою за кучугурами камінних друз. А світло ще народиться колись у серці пітьми, в тускних грудях ночі. Засвітяться сонця, як вовчі очі у судну днину. Тільки — бережись.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "Збірка "Палімпсести""
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
ПОВЕРНИ МЕНІ НІЧ... (одна з перших публікацій Василя Стуса в незалежній Україні)
10 лип.
"Це місто – давніх мрій..."
4 черв.
"На вітрі палає осика..."
31 трав.
"Ту келію, котра над морем..."
2 трав.
"Як добре те, що смерті не боюсь я..." // "Qué alivio no temer a la muerte..."
29 квіт.
Більше статей