Ще вруняться горді Славутові кручі ще синіє річки збурунена гладь, та вже проминув тебе птахом летючим твій час, твій останній. Попереду падь.
Ще сонце високе, ще небо глибоке та серце замало грудей не пірве. Бо вже закінчились прекрасні мороки і щось тебе кличе і щось тебе зве.
Розкрилені висі твої пронеслися, попереду прірва і ока не мруж Ти бачиш розхрестя дороги? Молися, бо ще ти не воїн і ще ти не муж.
Гудуть пароплави, ревуть паровози і аероплани видовжують слід чіпляйся за кручу, як терен колючий чіпляйся за небо, як яблуні цвіт Бо вже відслонився безокрай чужинний і в жалощах никне зелений розмай прощай, Україно, моя Україно чужа Україно, навіки прощай.
Вірш виконували у власному оранжуванні Оля Богомолець та сестри Тельнюк.