Григо́рій Са́вич Сковорода́ (22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український філософ-містик, поет, педагог, а можливо, ще й автор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і українську гуманітарну традицію байками, піснями, філософськими творами та й самим способом життя, яке ломало всі стереотипні уявлення покоління.
Освіту здобував у Києво-Могилянській академії (яку так і не закінчив). Філософський інтерес Григорія Сковороди зосереджений переважно на етичній проблематиці: був не надто лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав примус, не любив показових суспільних ритуалів, відстоюючи пріоритет духовній свободі людини.
З 1759 по 1769 рр. Григорій Савич викладав етику та поетику в Харківському колегіумі, де був легендарним вчителем. Коли 1805 р. в Харкові засновувався університет, гроші на це зібрали українські поміщики Слобожанщини за ініціативи В.Каразіна. Більшість з них були учнями Г.Сковороди.
Іконографія образу славетного мандрівного філософа є значною у всіх жанрах образотворчості. У фондах ХХМ зберігається портрет Г.С.Сковороди роботи художника Льва Васильовича Фітільова (1913 – 1975). Характерне обличчя філософа сповнено відчуття власної гідності, внутрішньої сили і благородства, продиктованої глибоким інтелектом і мудрістю. Аскетизм, який все життя сповідував Сковорода, підкреслено простотою обстановки, скромністю побуту та зовнішності. Справді, «світ ловив мене, та не спіймав…»
З 1769 р. вів життя мандрівного філософа: «життя наше – це подорож, а дружня бесіда – той візок, що полегшує мандрівникові дорогу». Головні шляхи Сковороди пролягали Слобожанщиною. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні та філософські твори слов'яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною українською (у ній менше церковнослов'янізмів). Листувався також латинською мовою.
Під час навчання в Сталінському педінституті (1954-1959) Василь Стус законспектував в загальному зошиті книгу академіка Д.І.Багалія "Г.С.Сковорода - український мандрівний філософ" зі своїми помітками та роздумами. Вірш "Дума Сковороди" (1964) та Вступ до поеми "Сковорода", "Сковорода. Хвилеві трени", "Голос Сковороди" (всі - 1960-ті).