Справляю в лісі самоту...

Справляю в лісі самоту. Берези у воді по горло, мов риби, тріпаються, чорно в очах. І ластівка проворна вгорі прокреслює мету.

Справляю в лісі самоту.

Гривасті сосни, як пантери, спокійні в люті. Атмосфера гріха — в причаєних печерах, ялин отіння — наче негри. А попри стежку день потух.

Агу — агов! Блакитний світе! лиш листя золоті привіти, лиш вільхи шерехи на вітрі, лиш карих лип смеркальні віти, тут поночіти, там ще дніти. І що я розпачем зову?

Не так живу? Не так росту? І відкриваю світ — не так я? Прокльони — навзаєм віддяки? Ще не збагнув? Вони однакі.

Вода — як вурда переляку.

Справляю в лісі самоту.

X. 1968

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.