Страшна ковбаня — чорна і масна. І дух тяжкий повзе, немов потвора, в лещатах дум твоя всенепокора, стою на кладці. Дозираю дна. Рибалка — ні. Заблуклий — ні. Стою. Аж вигулькнуло пишне й біле тіло, і рудокоса мавка розхилила цю твань води. То подругу мою, давно уже забуту, пригадало. Я попід мостом. Між тяжких опор вона стоїть — і коло неї хор безплотних голосів. І застогнало твоє бажання — подивляй її, цю меву бід, що інші приточила, урочила тебе і жити вчила, щоб ошукати всі діла твої.
dvstus@gmail.com