Страшна ковбаня — чорна і масна. І дух тяжкий повзе, немов потвора, в лещатах дум твоя всенепокора, стою на кладці. Дозираю дна. Рибалка — ні. Заблуклий — ні. Стою. Аж вигулькнуло пишне й біле тіло, і рудокоса мавка розхилила цю твань води. То подругу мою, давно уже забуту, пригадало. Я попід мостом. Між тяжких опор вона стоїть — і коло неї хор безплотних голосів. І застогнало твоє бажання — подивляй її, цю меву бід, що інші приточила, урочила тебе і жити вчила, щоб ошукати всі діла твої.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "Збірка "Палімпсести""
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
ПОВЕРНИ МЕНІ НІЧ... (одна з перших публікацій Василя Стуса в незалежній Україні)
10 лип.
"Це місто – давніх мрій..."
4 черв.
"На вітрі палає осика..."
31 трав.
"Ту келію, котра над морем..."
2 трав.
"Як добре те, що смерті не боюсь я..." // "Qué alivio no temer a la muerte..."
29 квіт.
Більше статей