Світличний Іван Олексійович

(20 вересня 1929 - 25 жовтня 1993) Критик, літературознавець, поет, перекладач

Народився в родині колгоспників. У 1932-33 матір працювала на Донбасі, щоб урятувати родину від голоду.

1937 Світличний пішов у школу с. Половинкіно. Під час німецької окупації, у жовтні 1943, С. з іншими підлітками намагався підірвати німецьку техніку, внаслідок чого позбувся пальців на руках, мав осколки в ногах.

1947 С. закінчив школу в м. Старобільську з золотою медаллю і поступив до Харківського університету на факультет української філології. Закінчив університет з відзнакою, вів наукову роботу, але через незалежну поведінку на кафедрі його не залишили.

1952 Світличний вступив до аспірантури відділу теорії літератури Інституту літератури ім. Т.Шевченка Академії Наук України. Керівник академік О.І.Білецький. Завідував відділом критики журналу "Дніпро", з 1957 по 1963 — молодший науковий співробітник Інституту літератури. Через конфлікт з академіком І.Білодідом змушений був піти з Інституту. Біля року працював на тій же посаді в Інституті філософії Академії Наук, але і звідтіля довелося піти. У 1964 С. якийсь час працював редактором Українського Товариства охорони природи. З 1965 він остаточно позбувся роботи і публікувався хіба що під чужими іменами і псевдонімами.

Разом з І.Дзюбою та Є.Сверстюком С. був одним з найвідоміших молодих нонконформістських критиків.

Іван Олексійович — духовний лідер національно-демократичного руху 60-70-х років. Він незмінно знаходився в центрі кожної культурної акції. У 1962-63 став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав. Він налагодив зв'язки зі львів'янами: братами М. і Б.ГОРИНЯМИ та ін. Саме він переконав їх у перевагах "боротьби словом". Був незаперечним моральним авторитетом у русі. Він також дуже багато зробив і для культурної інтеґрації Західної і Східної України, України зі світом: як дисидент, як публіцист і як поет. Поезія його виходить за межі творчості шістдесятників, за межі "національної літератури". Був також першокласним перекладачем. Перекладав зі слов'янських мов, зі французької. Його поетичну інтерпретацію П.Беранже можна зарахувати до вершин перекладацької майстерності.

30.08.65 Івана Олексійовича заарештували за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді (ст. 62 ч. 1 КК УРСР).

30.04.65 він був звільнений як "соціально безпечний". Чарівність і масштаб особистості Світличний Іван були так великі, а протести з приводу його арешту такі численні, що власті не зважилися тоді його посадити.

У 1966-71 Світличний Іван не міг улаштуватися на роботу, не міг публікуватися. У цей період він активно займався самвидавчою діяльністю, відредаґував багато статей.

12.01.72 — другий арешт С. за ст. 62 ч. 1. 27-29 квітня 1973 відбувся суд. Світличного засудили до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання.

Термін відбував у таборах ВС-389/35, 36 Пермської області. Був одним із лідерів табірного руху опору. Брав участь у всіх колективних акціях протесту, тримав голодівки, відігравав провідну роль у написанні табірної хроніки й передачі її на волю. Був позбавлений інвалідності, карався в ПКТ і ШІЗО.

07.05.78 з тяжкою хворобою був етапований на заслання в с. Усть-Кан Горно-Алтайської обл., куди прибув 27.06.78. На засланні Світличний працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. 20.08.81 у нього стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Доглядала його дружина Леоніда Світлична.

23.01.83 Іван Світличний звільнений. Повернувшись тяжко хворим, продовжувати колишню громадську діяльність він уже не зміг. Три останні роки не розмовляв і не рухався.

Світличний Іван Олексійович — член міжнародного ПЕН-клубу з 1978, член Спілки письменників України з 1990.

Помер Світличний 25.10.92. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

У 1989 С. присуджено премію ім. В.Стуса, в 1994 — премію ім. Т.Шевченка.

Natalia