Не відволодати душі — біль груди переріс. Єдине: хочеш задушись чи — головою вниз. Один! Один! Як є — один, один — на цілий світ!!! І усамітнених годин цей опівнічний лід. Як сонце посмерку пече! Як приском обдає! І так повільно час тече, і так — життя твоє. Ой жаль стоїть по всіх кутках, ой фіолетний жаль, і трясця садить гопака, і вурдиться печаль.
Вже не знайтись межи поразк, хоч сто мене — в мені, коли у грудях — сто відраз і кожна з них — до днів, котрі прожив, припавши ниць до болю. Ридма — ріс (так хмара плаче — горілиць і так — чумацький віз). Сни самознищення і сни, де тільки самолють. Смертельно-хорі кажани об архітрави б’ють. Затята, прóклята, мовчить відьомська довга ніч.
Лишень під ранок прокричить пітьмою п’яний сич, несповна розуму. X. 1965
Вірш входить до другого розділу збірки. Варіант вірша подано за першим виданням 1970 року, які пізніше були незначно скориговані автором.
Вірш датовано жовтнем 1965 року. Це один із найбільш розпачливих періодів життя поета у Києві. За кілька місяців до цього, коли Василь Стус і Валентина Попелюх подали заяву на шлюб (вони побралися 10 грудня 1965 року), поет мав міцний, як здавалося, побутовий тил у вигляді аспірантури Інституту літератури АН УРСР і непогані кар’єрні перспективи. Проте після вересневих подій в кінотеатрі «Україна» (4.09.1965) і виключення з аспірантури, В.Стус в буквальному сенсі опинився на вулиці – без прописки, з примарними шансами знайти роботу за фахом чи взагалі залишитися в Києві. Ще складніше було повідомити про свої життєві негаразди батьків, адже Семен та Їлина Стуси дотримувались традиційних уявлень і вважали, що саме чоловік має утримувати родину.
Поет усвідомлював, що його поразка (а що тато і мама сприймуть виключення з аспірантури саме так Василь не сумнівався) буде для них дуже болючим психологічним ударом. Але повідомити їх він мусив. Василя Стуса мучило питання: чи має він тепер право взагалі одружуватись. Тим більше, що йому було відомо про тиск на батька дружини з боку парткому та представників силових органів. Дивовижно, але і для Василя Попелюха (майбутнього тестя) і для Валі кохання виявилося важливішим за цілком реальну перспективу життєвих негараздів.
На додачу, Іван Світличний і далі перебував під арештом, а чимало недавніх товаришів почали уникати і Василя Стуса, і колишнього товариства, і взагалі будь-яких згадок про події, що відбулися 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна». адже це загрожувало їхнім кар’єрам.
Самотність, розпач і психологічне пригнічення цього періоду творять емоційне тло цього вірша, який яскраво презентує філософську лірику раннього Стуса, надаючи їй екзистенційного відтінку.