Там тиша. Тиша там. Суха і чорна. І пишуть кола сиві голуби. І як не вдатися до ворожби, як ніч по горло мороком огорне. І вже здається: віщуни проворні перед тобою мечуть жереби. В квадратах жертв — чистописом журби — усепрощення, майже невідпорне. Свічадо спить. У ньому спить свіча, розплатана метеликом, акантом. В щопті аканту біль твій — діямантом кривавим оком дивиться одчай... Стань! Не стирай з свічаддя порохи! То все — твої страхи, страхи, страхи.
Збірка "Палімпсести". Вперше переписаний у листі до дружини від 7.01.1975 р. з такою ремаркою: "Цей сонет мені якось виснився, і я його записав. При тому, що маю нехіть давати назви своїм віршам, цей міг би — дуже приблизно — означити як свічадо пам’яті. Але що це?".