"Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик?.."

Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик? Волання — чуєш? Прагне суходолу (коли довкола пусто все і голо) душа твоя. Прорватись горлом рік і в ньому закінчити свій кінець, свій біль убгати в озеро тужаве, бо ж задля щастя жив — не задля слави, не задля мсти — колючий твій вінець. І ти — вже не живий, а ще й не мрець, напівдорозі став і виглядаєш, лиш ту, котрої зразу не пізнаєш, свою страшну почвару — хай їй грець. Оце самонародження твоє то голос смерти: пристарайся брате, бо вже заходить час твій вирушати, пора і дописати житіє.