Ти творишся, синочку мій, у світ. Ти творишся і жебониш, як бджілка на яблуні крислатій, що з причілка до тебе похиляє пасма віт. Так тонко пахне яблуневий цвіт! Отак мені твоє дитинство пахне, і вже попід ногами стежка тряхне, і ніби дві бабусі, край воріт, воркують теплі липи. Мій синочку, мій золотий пшеничний колосочку, моя відрадо, пом’яни мене в цій галактичній, в померках, розлуці, згадай, як татко брав тебе на руці і нам світило сонечко ясне.
1973 р.
