Ту келію, котра над морем (гуде басове жалюзі) ми смертній віддані жазі очима нетерпляче борем А за вікном — крізь чадний гуд крізь пугача ощадні крики — твій шанталавий, без’язикий весь недорікуватий гуд Пустеля. Спогади. І дух морських лагун і риболовлі такий театр на безголов’ї — аж пір’я сиплеться, аж пух Гуде басове жалюзі, йде репетиція страждання прем’єра самопочезання і моторошне хвилювання І досвіт-сонця наразі немов божественне наслання.
Вірш включено в "магаданську" і "київську" версію "Палімпсестів".
Не раніше 1977р.