"Тут сни долають товщу забуття..."

Тут сни долають товщу забуття і виринають з теміні, як змії. Тут на кону забутого життя блазнюють, корчаться, як лицедії вертепних інтермедій. Тут живе ховається у смерк і так існує, пропахле смертю. Небо гробове за нами назирає і вартує, щоб не згубити. І в хапливий сон убгався гострий, ніби ніж, прокльон, і провертається в душі розверстій. Бо він — найбільший ворог твій — спішить моєю кров’ю лезо окропить, щоб став і ти такий, як треба: черствий.

Написано в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ 17-18 січня 1972 р. Переписано в листі до дружини від 9.04.1973. Включено до зб. "Палімпсести".
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.