"У німій, ніби смерть, порожнечі свічад..."

У німій, ніби смерть, порожнечі свічад пересохла імла шебершить, ніби миш, і високий, як зойк, тонкогорлий співак став ширяти над тілом своїм. Дух підноситься д’горі. У зашморзі бід став стенатись кривий од волання борлак аж краями дзеркал заросилася кров, ніч зсідається, ніби кришталь. Тож муруйся, муруйся, муруйся, душе! Нахиляння, вдивляння, вслухання — уб’ють! Аж зверескнула нервів утята струна і зверескнув пугкий напівсон кришталю і зверескнула пустка свічад.

Найбільш ранній, з відомих, варіант вірша (1973 р.), що увійшов до зб. "Палімпсести".

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.