Українська гельсінська група (УГГ) – українська правозахисна організація, заснована 9 листопада 1976 року на квартирі поета і публіциста Миколи Руденка в Кончі-Заспі під Києвом. Створення групи пов’язане з підписанням радянським урядом Гельсінських угод, які стали Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Цей документ було підписано представниками 35 держав, але західні країни не надто вірили, що влада СРСР буде дотримуватися цих принципів. Натомість інтелігенція Радянського Союзу поставилася до документу зі всією відповідальністю, і невдовзі були створені загальносоюзна і кілька національних Гельсінських груп.
Членами-засновниками УГГ стали: письменник-фантаст Олесь Бердник, генерал Петро Григоренко (був представником групи у Москві), Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Ніна Строката, Іван Кандиба, Олекса Тихий, Микола Руденко (його було обрано керівником Групи), Мирослав Маринович та Микола Матусевич. Група об'єднала світоглядно дуже різних людей зрозумілою метою – стежити за дотриманням в СРСР тих угод, які стосувалися прав людини, та інформувати світову спільноту в разі їх порушення. Періодично правозахисники навіть намагались влаштовувати відкриті прес-конференції.
“Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів” (Стаття 19).
Реакція влади на постання УГГ була блискавичною: в ніч на 10 листопада невстановлені особи закидали вікна квартири Миколи Руденка, де відбулися установчі збори організації, цеглою. Оксана Мешко, яка в той час знаходилася у тім, дістала ушкодження. Міліція, що приїхала на виклик, складати протокол інциденту відмовилась. Інформація про цей випадок стала відома завдяки Московській Гельсінкській Групі: «Ми звертаємо увагу на небезпеку вживання кримінальних засобів у відношенні до Групи, створення й діяльність якої відповідає духові й букві Заключного Акту і проти якої важко розпочати судове переслідування. Ми просимо світову громадськість виступити на захист Української Групи і на майбутнє не випускати її зі свого поля зору,» - йшлося в поширеному ними повідомленні..
Радянські репресивні органи вкрай різко відреагували на створення УГГ. Прямі репресії проти членів Групи розпочалися з арештів 5 лютого 1977 р. Миколи Руденка і Олекси Тихого. Проте арешт двох членів УГГ не зміг залякати інших, і новим Головою Групи став Олесь Бердник.
Реакцією на арешт М.Руденка та О.Тихого став і четвертий меморандум УГГ «Про нові репресії на Україні проти Групи (Гельсінкі)». В ньому оприлюднювались факти арештів та обшуків, і робився висновок про початок репресій, які КДБ обрушить на Групи Сприяння в СРСР.
Василь Стус, який в цей час перебував на засланні, відразу висловив свою готовність увійти до складу Групи, але члени-засновники УГГ спершу не брали до свого складу людей, які відбували покарання, аби не погіршувати їх і без того важке становище.
З 1978 року УГГ дещо скоригувала тактику своєї роботи. Вона й далі провадила моніторинги порушень прав людини в Україні та місцях позбавлення волі, але тепер замість меморандумів почала випускати «Інформаційний бюлетень», у якому публікувала результати моніторингів. Протягом 1978 року вийшло 4 таких випуски.
Влада відповідала все більш жорстокими репресіями: переважно це були арешти, примусове психіатричне лікування, заслання чи висилка за межі СРСР. Психологічного тиску зазнавали родини членів УГГ. Але навіть після повальних арештів Група відновлювалася, бо знаходилися бажаючі увійти до її складу.
Восени 1979 р. на прохання Оксани Меншко до Групи приєднується Василь Стус, за яким відразу встановлюють адміністративний нагляд і починають збирати матеріал на другу справу. Чимало людей намагалися відмовити поета від цього кроку, як і багато хто засуджував Оксану Мешко за її прохання. Проте це було рішення Василя Стуса.
На території УРСР Українську Гельсинську Групу було розгромлено до кінця 1981 р. За час існування Групи до її складу входило 49 учасників (з них двоє іноземці: 1982 р. в Пермських таборах до складу УГГ увійшли естонець Март Ніклус та литовець Вікторас Пяткус).
Загальний термін проведений членами Групи в таборах, колоніях, засланні та психлікарнях - 550 років.
5 членів Групи померли в таборах.
"...ті, хто розчаровується, мають знати, що їхнє розчарування дуже шкідливе для них самих..." (Микола Горбаль)
УГГ відновила свою діяльність у 1987 р., швидко переключившись з правозахисної на політичну діяльність.
Фактично в незалежній Україні правозахисну діяльність треба було організовувати заново. І в 2002 р. за ініціативи Харківської правозахисної групи було засновано Раду українських правозахисних організацій (РУПОР), а 1 квітня 2004-го після Першого форуму правозахисних організацій «Моніторинг прав людини на виборах», організований РУПОРом, відбулися установчі збори Всеукраїнської асоціації правозахисних організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини».Так було започатковано новий етап у роботі правозахисних організацій в Україні.