Постаті25 лютого 2021

Василь Стус про Лесю Українку

Леся Українка. Одеса. 1888 р.

У листі до дружини і сина від 26.01.1982 року, написаному з табору особливого режиму в селищі Кучино Пермської області, Василь Стус міркує про творчість Лесі Українки і акцентує на тому, що вона починала в часи, коли українська література була дуже бідною.

Василь Стус про поезію Лесі Українки: «Але все ж таки вона - Леся Українка - багато зробила, щоб вирватися із цього кола — світу в малому вікні. Вона кликала на ширші простори. Кликала, передусім. Тому її вірші здебільша кличні, їй не ходило про саму себе. На свій час вона була для України могутньою поеткою. А сьогодні читати її не дуже втішно. Бо ми вже розпанькані на могутніших, зріліших віршах Лорки чи Цветаєвої чи Еліота».

...про драматургію: «Леся почула, що її вірші не дають їй змоги висловитися до кінця — і почала свої прегарні драми. Із віршів Лесі я люблю, може, 5-6, найбільше — десяток. Решта мене не зачіпає. А драми її я люблю. «Лісова пісня» — не найкраща, звичайно. Вона тільки найніжніша, найтонша, але — не найглибша. Те, що вчать у школі її, а не іншу драму — нічого не важить. Ось прочитай «У пущі», «Руфін і Прісцілла» — вони тобі сподобаються більше (може, на Твій вік — і ні, але пам’ятаю по собі: «Лісову пісню» я обожнював у школі, а решту драм — вже в інституті)».

...про листи: «Читаю листи Лесі Українки — і вкрай захоплений ними. Винятково захоплений. Була б змога — щось би більше написав на їхній основі. Наприклад, «Уроки Лесі Українки» (Лист до дружини і сина від 15.01.1984 р.).

Про контекст і обставини прочитання Лесі Українки у таборі ВС-389/36 згадує Василь Овсієнко: «Була в зоні книгозбірня, куди начальник дільниці Долматов дозволив був здавати тимчасово свої книги, щоб їх прочитали інші. Тривало таке недовго, і в основному доводилося просити окремих наглядачів, щоб передали книгу в іншу камеру. Зрідка це вдавалося. Михайло Горинь здав назовсім декілька томів Лесі Українки, які Стус старанно перечитав та багато чого понавиписував»[1].

Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. - К.: Наукова думка, 1975-1978.

Василь Овсієнко про ставлення Василя Стуса до творчості Лесі Українки: «Про Лесю запам’яталося: «Ну який із тебе, Лесю, драматург? Смикаєш ти своїх персонажів за ниточки, і вони виголошують твої ідеї». І це при тому, що він одного разу буквально примусив Леоніда Бородіна прочитати одну драму Лесі Українки і переконав його, що твір її нічим не гірший, а то й вище стоїть за своїми ідейними та художніми якостями від творів найкращих європейських авторів» [2]

Василь Стус про «Лісову пісню» і два виміри життя - мрії та сірі будні, чи про життя на грані можливого і життя "як у всіх":

«Життя більшості людей — це одна опасиста Килина (пудів на 7 вагою), а Мавка їм ненависна, бо все зове до чогось непевного, нездійсненного, завжди ошукає, залишить у дурнях. А дурнями не бояться бути лише мудрі. Дурні ж хочуть бути мудрими — тому тримаються за Килину, як чорт за грішного душу. Одне слово, драма-феєрія Лесі — це драма людського життя: трагедія журавля в небі і гопак свиней на оборі» (Лист до дружини і сина від 26.01.1982 р.).

Підготувала Юлія Ємець-Доброносова

Примітки

[1] Василь Овсієнко. Таємно похований під № 9. Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус — поет і людина : Спогади, статті, листи, поезії. К.: Український письменник, 1993. С. 333.

[2] Василь Овсієнко. Таємно похований під № 9. Не відлюбив свою тривогу ранню... С. 334.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.