Весни колимська парость мов ридання, сумує верболіз межи снігів — криваво-синій острах сподівання на радощі коротких літніх днів. Неначе в’язень 25-літній в пекельно-чорній штольні смертоліт завидів шпару — як огні досвітні, ява чи маячня? Чи кров і піт? І сльози, сльози, зсілі кришталями, збудили з себе сяєво смертей. О верболози, голими жалями ви ув облогу серце берете.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "ВІрші 1973-1979 рр., що не ввійшли до збірки "Палімпсести""
"О скрипки тьмавий гуд..."
22 квіт.
"Зашепотів весняний сніг..."
19 квіт.
"Як гостро сколотий уламок..."
18 квіт.
"Урвалося. Гуль-гульк..."
8 квіт.
"Як шипшини листок..."
28 лют.
"Цей тлум надій і молодих смертей..."
19 груд.
Більше статей