Весни колимська парость мов ридання, сумує верболіз межи снігів — криваво-синій острах сподівання на радощі коротких літніх днів. Неначе в’язень 25-літній в пекельно-чорній штольні смертоліт завидів шпару — як огні досвітні, ява чи маячня? Чи кров і піт? І сльози, сльози, зсілі кришталями, збудили з себе сяєво смертей. О верболози, голими жалями ви ув облогу серце берете.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "ВІрші 1973-1979 рр., що не ввійшли до збірки "Палімпсести""
"Хай тобі про згадку..." - першопублікація в Україні.
26 черв.
"Хто б, як кричав я, почув би мій голос..." - першодрук
30 трав.
"Понурила волошка головки..." — Першопублікація
30 трав.
"Була шипшина — росяна, осіння..."
29 трав.
"Душа колюча мов їжак..."
23 трав.
"Ми порозходились де хто..."
20 трав.
Більше статей