"Вік би не бачити й не чуть..."

Вік би не бачити й не чуть про тебе, скрипко чорна, а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, неначе кров із горла, і пахнуть рутою, котра уже напівзабута, і пахнуть м’ятою. Добра мені сам бог прелютий був зичив, даючи цей хист проклятий — віршувати на власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася душа в грайливім струмуванні, ти відчайдушно полишав всі приписи посланій, де стільки ком, рисок, крапок — сам чорт там шию зверне. Сердешний наживеш порок чи совісті каверни. Добром об’яснена душа велить вогнем палати. Ти лиш за хистом полишав право — обирати собі дорогу. Бо він, а ти — був раб. Не блазнем, а рудокопом. Домовин таланту вічним в’язнем.

Чорторий.

Написаний в Камері попереднього ув'язнення Київського КДБ 26.01.1972 р. Також лист до дружини 9.04.1973 р. Табір Мордовія.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.