Вона і я поділені навпіл містами, кілометрами, віками. Озвалось паровозними гудками твоє минуле із кількох могил. І одмінився день тобі. Поранок цідився крізь шпарини домовин І там береза, і паркан, і ганок, неназвана жона і мертвий син, скоцюрблений од болю молодого ще спередсвіта. І сльозу сльоза повільно побивала. Слава богу, що ані слова жоден не сказав, лише зчорніле серце пік очима, надсило спогади за душу тряс, допоки я обличчям не погас, той погляд відчуваючи плечима.
13.07.1972 р. Цей варіант вірша переписаний у листі до батьків від 14.03.1975 р. Включений також до "Палімпсестів".