"Все вужчає благенька смужка літ..."

Все вужчає благенька смужка літ і білогруді хвилі наповзають на простір сподівання. Почезають шляхи прийдешнього. І білий світ подаленів, як загадковий острів, немов прощальна любої рука. А дні пливуть, немов крижини гострі. І проглядає вічність нешвидка. І всесвіт проглядає неозорий і в ньому ти — мов цяточка мала, що скоро скресне — од тужінь і змори, і тінь висока стане край стола.