Добридень наш — гіркаво-запахущий, осотом і щирицею пропах. Куріє порох. Недалечко — шлях. Зобіч од нього — сизі райські кущі.
Подертий бриль на голові. В руках — тупа сапа: цупкий будяк колючий! Вузенька постать на п'яти рядках тобі за редьку гірше надокучить.
А потім глухо загуде гудок парокотельні — й світ тобі розвидніє, як озоветься наш городній бог своїм ласкавим і гірким "добриднем".
Він із спецівки вийме хліба шмат — і рідний степ ріднішає стократ.
VII. 1966